У сучасному світі багато людей зустрічаються з проблемою самовизначення, відсутністю порядку в голові і в житті. Найчастіше таке трапляється саме в молодечому віці. Багато експертів радять в таких випадках звернутися до психолога, численні провидиці з екранів закликають придбати всесильні амулети, які допоможуть знайти щастя в житті. Цікаво, на кого розраховані такі поради?
Я не експерт в галузі самопізнання і не прагну ним бути, проте можу підказати один дуже незвичний, водночас, дієвий спосіб впорядкування свого життя. Все, що тобі потрібно - три дні в лісі наодинці з собою. Звучить дивно і зовсім не притаманно для сучасної молодої людини? Може й так, але дозволь забрати кілька хвилинок твого дорогоцінного часу і розказати, що воно таке, як воно було і головне: навіщо.
Ти не міг не чути про Національну скаутську організацію Пласт. Окрім класичних таборів, прогулянок¸ в програмі організації передбачена здача вмілостей – виконання певних завдань, набуття знань і вмінь в певних галузях життя. Це можуть бути: спортивні ігри, перша медична допомога, мандрівництво, куховарення, акторство, журналістика… Однією із найцікавіших є вмілість «Три пера». Її вимоги базуються на перевірці витривалості юнака чи юначки, вміння вижити в природі. Суть полягає у відбутті триденної прогулянки наодинці з обмеженою кількістю їжі та підручних засобів. Все, що дозволено мати з собою – пластовий однострій, светр або куртка, дощовик, спальник, ніж, миска і ложка, три сірники, харчі(в місті їх вистачило б на півтора дні), ручка і зошит - щоб записувати свої спостереження протягом цих трьох днів. Окрім відбуття прогулянки, для зарахування вмілості необхідно виконати певні «додаткові» завдання, а саме: збудувати собі місце для нічлігу(шелест), зробити лук і 3 стріли, миску і ложку, шнурок з природних матеріалів, який би витримав середньостатистичну особу.
Здача цієї вмілості відбувається на пластовому таборі. Одного прекрасно ранку вирушаєш в ліс зі всіма вищезгаданими речима. Відстань від табору має бути 400-500 метрів. Досвід показує, що учасники табору заходять і на 1 км…один горбик перейшли, два горбики. В зв’язку з тим, що цю вмілість, зазвичай, здають 15-20, а той більше осіб, трапляються випадки, що неподалік одне від одного можна побачити кількох пластунів. Це також є врахованим, тому існують певні умови щодо способу життя протягом трьох днів. В перший день заборонено говорити: з собою, оточуючими, пташками, деревамиJ Другого дня потрібно замаскувати себе і свій шелест. А хто ж помітить, що ти не говориш або що ти не замаскований? – скажеш ти. Продовж цих днів в будь-який час дня може прийти перевірка, провід(керівники) з табору, які приносять хліб і часто провокують, аби повернутися в табір. Найчастіше вони роблять це в той день, коли не можна говорити. Дехто плаче під час таких відвідин, починає сумувати за людьми, дехто вертається до табору в рідний намет і до повноцінної їжі. Але то тільки одиниці, більшість залишаються, аби перевірити, на що вони здатні.
Мені також пощастило здавати цю вмілість і без сумніву можу сказати – це щось неймовірне! Насамперед відчуваєш, що ти частинка природи, починаєш розуміти цінність, на першу думку, звичайних речей – тепла, їжі, води. Перш ніж розпалити вогонь, ретельно добираєш прутики, молишся над тим сірником, аби розпалився вогонь і ти мала все-таки що їсти. Я збудувала собі шелест під великим коренем поваленого дерева – під ним розчистила місце для спання. З відкритої сторони заклала все хвоєю, папороттю, опалим листям. Підстилку зробила також із моху – щоб тепліше і м’якше було. Моя «хатинка» була на горбі, тому ходити по воду до річки було трошки довго. Кожного ранку, пробудившись з першими промінчиками сонця, спускалася до річки, аби набрати води на сніданок. Річка здавалася своєрідним Єрусалимом – там поруч і малинка росла, і вода кришталево-чиста була. В такі моменти починаєш відчувати, що проста вода має фантастичний смак, не порівняти з жодною вдало замаскованою під «100% натур продукт» солодкою водичкою. Зустрічалися і місцеві мешканці лісу – зайці, білочки, олені…
Повернення до табору залишилося яскравим спогадом! Скучивши одне за одним, ми обіймалися, реготали, тішилися, багато говорили, ділилися враженням. Всі були надзвичайно емоційні і переповнені позитивною енергією. Після трьох днів «самопізнання», відбулася перевірка наших завдань – міцності шнурка з природних матеріалів, якості миски…Щодо шнурка, то підтягуючись за допомогою нього на дереві, ми перевіряли – обірветься-не обірветься. Це було видовище! Дівчата пищали, дехто зривався, дехто гучно сміявся, радіючи, що в нього вдалося: коріння переплетене з травою витримало! З мисками була також дуже цікава історія. Чергові зварили рідесеньку манку, яка була прекрасним показником «непроточності» наших творінь. Миски були в кого з чого – в когось з лопухів, в кого – з кори, в декого – вирізьблена з деревини. Того вечора ми наїлися слабенько, але, на щастя, під час ватри, нас підгодували смачненьким печивом і шоколадом. Такого смачного печива ще в житті не їла, тим більше – після таких незабутніх днів!
перевірка виконання завдань: яка линва заміцна?
Окрім фізичного відпочинку і перевірки своєї витривалості, ці дні дають багато корисного. Насамперед, є багато часу, аби подумати над тим, чого ти вартий, що в цьому житті головне, що потрібно робити, аби бути щасливим. І справді, де то щастя сховане? У сірих буднях запорошеного міста, коли всі кудись біжать – в пошуках кращої долі, бракує часу, аби побути на одинці з собою, зробити крок до розуміння себе. Побути таким відлюдьком, може й навіть, філософом – це допоможе переоцінити все, що ми маємо, стати менш меркантильним, почати любити людей такими, які вони є. Це надзвичайний шанс проаналізувати свої потреби і бажання, скласти план-мінімум на найближчий період часу, розставити пріоритети і, повернувшись до звичайно життя, почати не існувати, а жити на повну!
Щоб бути багатим, не обов’язково гнатися за достатками і врешті решт згубити істинного себе. Щоб зрозуміти своє призначення в житті – не обов’язково читати глянцеві журнали з премудрими повчанням псевдо експертів на зразок «як жити». Варто знайти вільний час для себе і для природи, забути, що таке корки на дорогах, гудіння комп’ютера і гучні передвиборчі обіцянки. Махнути в гори, або хоча б за місто і відпочити. Щоб віднайти себе, щоб зрозуміти своє велике призначення Людини на цій Землі.
повернення: з власноруч зробленим для їжі інструметом=)
ось такі роги трапляються в Карпатських лісах =)
Стежками Героїв відбудуться на Закарпатті з 29 квітня по 4 травня 2008 року 
