НаШа АфІшА:

Змаг з пішого мандрівництва “Стежками Героїв” - це залучення молоді до спортивного туризму і краєзнавчої діяльності, відродження і розвиток славних традицій українського мандрівництва.


вівторок, 25 грудня 2007 р.

Ужгородські пластуни передали Вогонь римо-католикам м. Ужгород

Вчора, 24 грудня 2007 року Божого на католицьке Різдво пластуни Станиці Ужгород передали Вифлеємський Вогонь Миру римо-католицькій громаді міста Ужгорода.

Передача Вогню відбулася на Архиєрейській Службі Божій о 22-ій годині.

Святі отці римо-католицької церкви щиро подякували за ту добру справу, яку роблять пластуни, передаючи Вогонь Миру, для того, щоби Чистий Вогонь горів на Святій вечері ві кожній домівці, у кожній сім*ї.

ст.пл.вірл. Софія Будник, голова СПС Станиці Ужгород: "Ми дуже раді, що багато людей отримують більше тепла, більше радості, на їхніх обличчях більше посмішок від того, що взяли Вогонь. Він іде від серця до серця, запалює маленьку іскру в душах багатьох людей..."


У римо-католицькому соборі м. Ужгорода


Пластуни передають Вогонь на Службі Божій


ст.пл.прих. Андрій Будник,
ст.пл. Оксана Томашевська

середу, 19 грудня 2007 р.

Ну шо ж, вилазка в Горгани вдалася! :)

Слава Богу все пройшло просто ніштяк Але троха детальніше мушу розказати ;)

Так-от. Найважче (відносно, звичайно) було в перший день, бо приїхали ми в Осмолоду вже під вечір, тому йти до колиби довелося в темряві, знову ж таки відносній, бо всі мали ліхтарики :). Мінімально вразила кількість снігу: після того, як звернули з траси (а це через десь 20хв. ходу), було не менше, як по коліна! троха рідше - по пояс, ну і місцями - ... по груди :)



Нічо, пропхалися! :) Незважаючи на темряву, з дороги ніразу не зійшли, йшли чітко по маркуванню, яке час від часу нам показував Батьків (чисто, шоб нас заспокоїти, бо виглядало, шо в тих місцях він орієнтується, як в себе в хаті ). По часу, замість звичних 3-3,5год дерлися до колиби майже 6! годинок і десь біль півночі були в колибі на полонині Плісце (1465м).



Швиденько повечеряли підігрітими на вогні сардельками з гарячим чаєм з термоса :) і повкладалися спати. Спалося нормально, тепло і так добре, шо зранку не хотілося вилізати із спальника на той дубак (а температура в колибі ні на градус не була більшою, від тих "- дуже холодно", шо на вулиці).

Поснідали, вдягнулися, всі речі з наплечниками залишили розкиданими по колибі (які вар"яти ше будуть по таких снігах пхатися туда, де ми були) і вирушили до вершини.

Спочатку планувалося сходити на Пареньки, але Батьків сказав, шо туда навіть нема чого рипатися по таких снігах! тому пішли по скороченій програмі - відразу на Грофу. Видимість була ніяка, ближче до верху штормовий вітер, сніг мете, глибина не зменшується... романтика, одним словом :) але незважаючи на то всьо, десь за півтори години вже були на вершині гори Грофа (1748м). Мінімально пофоткалися



і бігом назад до колиби :) Там, Батьків замутив просто таки фантастичну юшечку з сушених білих грибів! мммммм, смак ше досі відчувається :), відразу після чого (а не було ше і 6 вечора) лягли спати :) холодно, як-не-як! так-сяк дотягнули сон (з колективними перебоями) до ранку, бахнули чайку з пряниками, мінімально пофоткали по можливості і вйо назад в Осмолоду. Так, вже через 2 години ми, свіжі і задоволені, були біля машини на початку села :)

Закінчилася мандрівочка відігрівом в парній в Стрию.

Підсумок мандрівки - до скорої зустрічі, зимові Карпати :)

Ну і чуть не забув написати, шо тута є фотки з мандрівки ;)

неділю, 16 грудня 2007 р.

понеділок, 5 листопада 2007 р.

З Тернополя

Повертаючись вчора з Тернополя:




вівторок, 30 жовтня 2007 р.

Осінь. І так понімаєте =)















Осінь, 2007 р. Б. Виноградівщина. Закарпаття

вівторок, 16 жовтня 2007 р.

Відновлення історичної справедливості?

Ось, уже два відомі українські музичні гурти - Тартак та От Вінта відзняли та оприлюднили відео на пісні націонал-патріотичного характеру. В обидвох випадках ідеться про трагічну, проте героїчну добу історії України - визвольні змагання українського народу 1939-1950-их років, зокрема про Українську Повстанську Армію.


Кліп "Не кажучи нікому", Тартак, Нічлава

Щодо перошо кліпу в авторстві Тартака та Нічлави, то як повідомляє Пластовий Портал,
14 жовтня, в Києві відбулася офіційна презентація кліпу. Незважаючи на те, що кліп “Не кажучи нікому” знімали професіонали, тернопільські хлопці не є професійними акторами. Але, за словами лідера “Тартака” Олександра Положинського, виглядали вони у стрічці чудово. Як каже співак, неакторів у кліпі запросили знятися для досягнення більшої реалістичності.

Гурт От Вінта з самого свого початку сходження на вершини українського рокабілі популяризував Пласт, зокрема в останньому їхньому альбомі є пісня-гімн Юнацької Міжкрайової Пластової Зустрічі 2002 року, що проходила в Україні.

Закачати файл tartak_i_nichlava_ne_kajuchy_nikomu.mp3 с upload.com.ua

середу, 10 жовтня 2007 р.

Про мою подорож до Сполучених Штатів

ст.пл. Андрій Крутий, ЦМ

Мрія поїхати в США виникла в мене ще задовго до того як я поступив до ВНЗ.

Справа почалась десь в середині жовтня 2006-го року, коли ми з моїм хорошим другом Ярославом подали документи на одну всесвітньовідому програму. Десь в середині квітня, вже після сплачення нами відповідних коштів і заповнення всіх документів нам подзвонили і повідомили про дату проходження співбесіди у посольстві.26 травня я успішно пройшов її...

10-е червня, за бортом -46 градусів морозу, висота — 9000 км, я лечу в Штати!!! America's waiting for me!!!

Ніагара, американська сторона


Ніагара

Прилетів в Нью-Йорк, наперед знаючи що далі робити. Добрався до метро, зайшов в поїзд метро і... офігів, там всі чорні. Пересів на автобус, поїхав в місто Балтімор, де живе мій брат. Там побув два дні, мені розповіли що до чого і помчався в курортне місто Ocean City, де мав працювати згідно з контрактом. Мене влаштували в апартаментах з видом на океан, до якого мені було 30 секунд ходу. Працював за 10 метрів до океану, до роботи відповідно було 15 секунд ходу. Професія була дуже тупа, Bather boy — це чувак, який прибирає після закінчення відвідувачами трапези. Робота нудна і мало за неї платили. По місяцю такого байдикування переїхав в вищезгаданий Балтімор, де за час мого перебування, поміняв 4 роботи: 1.Грузчик на складі меблів (2 дня), 2.Продавець пива на стадіоні для гри в американський футбол (1 гра), 3.Продавець пива на стадіоні для гри в бейсбол (1 гра), 4.Mover — це коли тобі, друже, треба переїхати, ти заказуєш великий грузовик, ми приїжджаємо, запаковуємо всі твої речі, меблі і відвозимо туди, куди тобі треба, там їх розпаковуємо і розставляємо по місцях.

А взагалі в США варто поїхати, там багато чого цікавого. Мені повезло, я об’їздив 8 штатів, побував на океані і з’їздив на Ніагарський водопад.

Вид на Торонто


Ніагарські водоспади

Але всьому хорошому колись приходить кінець, чи то пак навпаки, всьому хорошому приходить початок...15-го вересня 2007-го року о 11.00 за місцевим часом наш літак приземлився в Борисполі.

суботу, 6 жовтня 2007 р.

Іван:travel

Дещо з мандрів Івана Селехмана (разом з друзями звичайно=)


Літні Карпати


Зимова хр. Боржава (Великий Верх), 2006



п.с. Іван Селехман, пластун (з 1993 р., Станиця Ужгород), член куреня УСП "Целібат Мурлики", любить мандрувати=)

пʼятницю, 5 жовтня 2007 р.

У Жидачеві - фотовиставка пл. сен. Богдана Яцишина, V

В одному із найдавніших міст Прикарпаття — Жидачеві, чи не вперше в його історії, відкрилася фотовиставка одного з найвідоміших пластових фотографів — пл.сен. Богдана Дацишина з куреня УСП "Вовкулаки".


Виставка носить назву "Моє місто краплина на карті, а в душі моїй цілий світ".

На експозиції представлено понад 50 робіт автора.















понеділок, 1 жовтня 2007 р.

Шанувальникам соцрелії: інтимна пістрялівська урбаністика

У мальовничому закарпатському селі знаходиться давнонезабутий стратегічно важливий таємногігантський об*єкт, який в народі називається "Пістрялівська РЛС".

Рекомендую шанувальникам подібних речей скористатися унікальною нагодою побачити справжнє колись мало бути в майбутньому "місто в селі", яке мало захищати західні кордони СРСР, поки його остаточно ше не розібралокрали=)


останки Пістрялівської РЛС,
с. Пістрялово, Мукачівський р-н, Закарпаття


вікна-облаки (4-ий поверх)

пʼятницю, 28 вересня 2007 р.

«Три дні в лісі» або як знайти просвіток в житті?

У сучасному світі багато людей зустрічаються з проблемою самовизначення, відсутністю порядку в голові і в житті. Найчастіше таке трапляється саме в молодечому віці. Багато експертів радять в таких випадках звернутися до психолога, численні провидиці з екранів закликають придбати всесильні амулети, які допоможуть знайти щастя в житті. Цікаво, на кого розраховані такі поради?

Я не експерт в галузі самопізнання і не прагну ним бути, проте можу підказати один дуже незвичний, водночас, дієвий спосіб впорядкування свого життя. Все, що тобі потрібно - три дні в лісі наодинці з собою. Звучить дивно і зовсім не притаманно для сучасної молодої людини? Може й так, але дозволь забрати кілька хвилинок твого дорогоцінного часу і розказати, що воно таке, як воно було і головне: навіщо.

Ти не міг не чути про Національну скаутську організацію Пласт. Окрім класичних таборів, прогулянок¸ в програмі організації передбачена здача вмілостей – виконання певних завдань, набуття знань і вмінь в певних галузях життя. Це можуть бути: спортивні ігри, перша медична допомога, мандрівництво, куховарення, акторство, журналістика… Однією із найцікавіших є вмілість «Три пера». Її вимоги базуються на перевірці витривалості юнака чи юначки, вміння вижити в природі. Суть полягає у відбутті триденної прогулянки наодинці з обмеженою кількістю їжі та підручних засобів. Все, що дозволено мати з собою – пластовий однострій, светр або куртка, дощовик, спальник, ніж, миска і ложка, три сірники, харчі(в місті їх вистачило б на півтора дні), ручка і зошит - щоб записувати свої спостереження протягом цих трьох днів. Окрім відбуття прогулянки, для зарахування вмілості необхідно виконати певні «додаткові» завдання, а саме: збудувати собі місце для нічлігу(шелест), зробити лук і 3 стріли, миску і ложку, шнурок з природних матеріалів, який би витримав середньостатистичну особу.

Здача цієї вмілості відбувається на пластовому таборі. Одного прекрасно ранку вирушаєш в ліс зі всіма вищезгаданими речима. Відстань від табору має бути 400-500 метрів. Досвід показує, що учасники табору заходять і на 1 км…один горбик перейшли, два горбики. В зв’язку з тим, що цю вмілість, зазвичай, здають 15-20, а той більше осіб, трапляються випадки, що неподалік одне від одного можна побачити кількох пластунів. Це також є врахованим, тому існують певні умови щодо способу життя протягом трьох днів. В перший день заборонено говорити: з собою, оточуючими, пташками, деревамиJ Другого дня потрібно замаскувати себе і свій шелест. А хто ж помітить, що ти не говориш або що ти не замаскований? – скажеш ти. Продовж цих днів в будь-який час дня може прийти перевірка, провід(керівники) з табору, які приносять хліб і часто провокують, аби повернутися в табір. Найчастіше вони роблять це в той день, коли не можна говорити. Дехто плаче під час таких відвідин, починає сумувати за людьми, дехто вертається до табору в рідний намет і до повноцінної їжі. Але то тільки одиниці, більшість залишаються, аби перевірити, на що вони здатні.

так виглядає шелест

Мені також пощастило здавати цю вмілість і без сумніву можу сказати – це щось неймовірне! Насамперед відчуваєш, що ти частинка природи, починаєш розуміти цінність, на першу думку, звичайних речей – тепла, їжі, води. Перш ніж розпалити вогонь, ретельно добираєш прутики, молишся над тим сірником, аби розпалився вогонь і ти мала все-таки що їсти. Я збудувала собі шелест під великим коренем поваленого дерева – під ним розчистила місце для спання. З відкритої сторони заклала все хвоєю, папороттю, опалим листям. Підстилку зробила також із моху – щоб тепліше і м’якше було. Моя «хатинка» була на горбі, тому ходити по воду до річки було трошки довго. Кожного ранку, пробудившись з першими промінчиками сонця, спускалася до річки, аби набрати води на сніданок. Річка здавалася своєрідним Єрусалимом – там поруч і малинка росла, і вода кришталево-чиста була. В такі моменти починаєш відчувати, що проста вода має фантастичний смак, не порівняти з жодною вдало замаскованою під «100% натур продукт» солодкою водичкою. Зустрічалися і місцеві мешканці лісу – зайці, білочки, олені…

Повернення до табору залишилося яскравим спогадом! Скучивши одне за одним, ми обіймалися, реготали, тішилися, багато говорили, ділилися враженням. Всі були надзвичайно емоційні і переповнені позитивною енергією. Після трьох днів «самопізнання», відбулася перевірка наших завдань – міцності шнурка з природних матеріалів, якості миски…Щодо шнурка, то підтягуючись за допомогою нього на дереві, ми перевіряли – обірветься-не обірветься. Це було видовище! Дівчата пищали, дехто зривався, дехто гучно сміявся, радіючи, що в нього вдалося: коріння переплетене з травою витримало! З мисками була також дуже цікава історія. Чергові зварили рідесеньку манку, яка була прекрасним показником «непроточності» наших творінь. Миски були в кого з чого – в когось з лопухів, в кого – з кори, в декого – вирізьблена з деревини. Того вечора ми наїлися слабенько, але, на щастя, під час ватри, нас підгодували смачненьким печивом і шоколадом. Такого смачного печива ще в житті не їла, тим більше – після таких незабутніх днів!

перевірка виконання завдань: яка линва заміцна?

Окрім фізичного відпочинку і перевірки своєї витривалості, ці дні дають багато корисного. Насамперед, є багато часу, аби подумати над тим, чого ти вартий, що в цьому житті головне, що потрібно робити, аби бути щасливим. І справді, де то щастя сховане? У сірих буднях запорошеного міста, коли всі кудись біжать – в пошуках кращої долі, бракує часу, аби побути на одинці з собою, зробити крок до розуміння себе. Побути таким відлюдьком, може й навіть, філософом – це допоможе переоцінити все, що ми маємо, стати менш меркантильним, почати любити людей такими, які вони є. Це надзвичайний шанс проаналізувати свої потреби і бажання, скласти план-мінімум на найближчий період часу, розставити пріоритети і, повернувшись до звичайно життя, почати не існувати, а жити на повну!

Щоб бути багатим, не обов’язково гнатися за достатками і врешті решт згубити істинного себе. Щоб зрозуміти своє призначення в житті – не обов’язково читати глянцеві журнали з премудрими повчанням псевдо експертів на зразок «як жити». Варто знайти вільний час для себе і для природи, забути, що таке корки на дорогах, гудіння комп’ютера і гучні передвиборчі обіцянки. Махнути в гори, або хоча б за місто і відпочити. Щоб віднайти себе, щоб зрозуміти своє велике призначення Людини на цій Землі.


повернення: з власноруч зробленим для їжі інструметом=)


ось такі роги трапляються в Карпатських лісах =)

четвер, 27 вересня 2007 р.

Linked States of Гамеріка_01

Давно те було. Ось випадково знайшов давні фотографії зі свого перебування на теренах США далекого пореволюційного 2005го.

Того дня для нас був справжній сюрприз. Ми з учасниками пластового табору на Новому Соколі поїхали до міста Ніагара, штат Ню Йорк. Але перед спостеріганням відомих водоспадів, ми заїхали до аеропорту.



Це винищувач F-16 Fighter. На ньому до нас із Ню Джерсі прилетів давній пластун, член куреня УПС Хрестоносці - Ярко Сось. Оце якраз він виходе зі свого літака, що з нами привітатися гаслом "СКОБ!"



А оце ми всі на фоні того винищувача, котрий бував над Багдадом та Бєлґрадом...

Є що згадати =)

понеділок, 24 вересня 2007 р.

Крьонке та Забужко: Берлін-Київ і Центральна Европа

15 вересня 2007 року, м. Львів - у театрі Воскресіння відбувся вечір-тандем письменниці Оксани Забужко та гостя з Німеччини письменника Фрідріха Крьонке. Фрідріх вже протягом двох місяців перебуває в Україні, живе в Києві та збирає враження для своїх наступних творів. Пані Забужко від’їздить до Берліну на період листопад-грудень.

Для Забужко Берлін цікавий як місто, найбільш поранене у всьому пост-воєнному світі, саме в цьому контексті вона збирається дослідити його під час свого перебування в Німеччині. Пан Крекне поділився своїми враженнями від Києва: нього столиця України – екстремально гарне місто, він порівнює його з Бангкоком. Особливо вразливим для нього виявилось київське метро, як місце найбільшого та найтіснішого контакту зовсім різних людей.

Письменники зазначають, що для них література – це завжди подорожі, але не завжди лише пересування в просторі. Для німецького гостя подорожі – це елемент втечі від себе, а для пані Забужко – це подорожі у часі та крізь пам’ять. Такими для неї є візити до Львова, міста, де пройшла молодість її батьків, Львова 40-50-тих років, Львова вже не польського, але ще не радянського, такого Львова, який до сьогодення сприймається «бендерівським розсадником», і вона дуже рада з того, що такий Львів є у її спадку.

Цікавою була розповідь п. Крьонке про те, що під час поселення в київському готелі йому дали підписати папір, в якому було сказано, що він "не буде бити своїх сусідів". Відповідь німця була миттєвою: "А чи підписували його сусіди такі самі папери?"


Оксана Забужко (зліва) та Фрідріх Крьонке (2-ий праворуч)
на вечірніх читаннях під час 14 Форуму у Львові

14те Форумне

Продовжуючи тему Форуму, скажу, що закономірно зустрів тут безліч пластунів з усієї України. Це приємно =) побачити друзів, побалакати з ними


Орест Татомир та авторка Марина Соколян

Саме Орест тицьнув мені в руки таке число "Ї"

Я читаю "Ї":

"Молодь дуже чутлива до брехні. Про це занадто часто забувають не тільки батьки, вважаючи чомусь, що дітям можна, а деколи навіть треба, говорити неправду для їхнього ж блага. Напевно, це не зовсім так. Діти виростають і у спогадах дитинства гострими скалками залишаються оті маленькі чи більші неправди. Уже дорослими усвідомлюють, що так батькам було комфортніше і спокійніше і тоді це називалося педагогікою. А тепер, у дорослому світі – маніпуляцією свідомістю."

середу, 19 вересня 2007 р.

14 Форум видавців у Львові: деякі нотатки

Минулого тижня 13-16 вересня у Львові відбувався національний книжковий форум...

Вже якийсь надцятий рік підряд я туди їздю з надією придбати нововидані фундаментальні книжки для читання, а також потусуватися на презентаціях, читаннях, літвечорах, поздоворкатися з відомими письменниками тощо...

Скажу відверто, цього року Форум здивував багато чим... як також і розчарував...
Розчарував цим і цим (данке joanerges за лінки) Здивував присутністю тисяч людей, котрі хочуть і купляють книги. Проте, не відомо чи число читачів потенційно від цього збільшується.

Сумно було також і на презентаціях з присутніми угашенеми/частоко угашеними класиками, авторами і критиками. Тенденція така плоха, що без 40С нічьо писать вже не можна, а про презентації вже мовчу.

Гарно було послухати читання Забужко. Але той вечір видавався досить іронічним з огляду на недоорганізованість перекладу і видання творів про які йдеться. Хоча, це моя суб*єктивна думка.

А ось вечір пам*яті Грицька Чубая залишив гарні спогади і приємні враження! Як також і вистава Київського театру маріонеток "Макбет" в театрі Курбаса :)


форумні будні


Малкович


н-да


Жадан


н-да


На вечорі в Чубая